Історія музею

З ІСТОРІЇ МУЗЕЮ

В умовах тоталітарного режиму український народ був позбавлений можливості ознайомитись з творами видатного письменника, уродженця села Дермань, що на Рівненщині, Уласа Самчука (1905-1987). Його ім’я, як і численні книги, були заборонені радянською владою, а коли й щось говорилось про письменника, то тільки в негативному плані, розповсюджувались найпідліші звинувачення у різних “злочинах”, все піддавалось остракізму. Однак незважаючи на заборони, жорстокі переслідування, утиски, люди шукали нагоди бодай що-небудь таємно дістати з його творів і прочитати. Показовим є факт, що учні-старшокласники Кременецької середньої школи № 3 наприкінці 40-х років XX століття, розібравши роман “Марія” за зошитами, читали з-під парт про голодомор 30-х років, передаючи один одному прочитані листочки книги.
Наведу ще один приклад Наприкінці 80-х років, коли вже валився Союз, повіяло свободою, автор цих рядків відшукав Самчукову “Марію” 1941 року видання, передрукував твір на машинці і запропонував новоствореному журналові ‘Тернопіль”, редакторові Михайлові Ониськіву, опублікувати роман – перший! – про голодомор, то він побоявся взяти на себе відповідальність. Лише з третього числа 1991 року “Тернопіль” почав друкувати твір Уласа Самчука. Отже, нашими спільними стараннями, відкинувши страх, роман “Марія” дійшов до читача. А коли крига тайн скресла, нас, кількох шанувальників спадщини У. Самчука, взялися за повернення письменника на Україну, до рідного дому і Дерманя, і Тилявки, з якими пов’язані дитячі та юнацькі роки письменника. Незабутні враження залишилися від проведеної читацької конференції за романом “Марія” у Кременецькому педколеджі та Тилявській середній школі, а також від першої поїздки на батьківщину Уласа Самчука у славнозвісний Дермань (1991 рік).
Зародилась думка: збирати матеріали для майбутнього музею письменника у Тилявці. Додались й пропозиції щодо організації музею, висловлені під час відкриття меморіальної таблиці Уласові Олексійовичу на батьківській хаті, що сталося 27 вересня 1992 року. Це були перші кроки повернення визначного письменника на рідну Україну, до отчого порога.
Розпочалися пошуки матеріалів для майбутнього музею, записи спогадів від сучасників У. Самчука, збирання книг, фото, записи спогадів про письменника. Значним поштовхом у цій нелегкій науково-дослідницькій праці була перша поїздка кременчан і тилявчан до Дерманя – на батьківщину письменника, яка відбулася наприкінці 1991 року. Пошукову, збиральницьку роботу здійснювали: небіж письменника Микола Васильович Самчук, учитель історії Тилявської СШ Петро Панасюк та провідний науковий співробітник Кременецького краєзнавчого музею Гаврило Чернихівський. Через газети “Діалог” (Кременець), “Новини Шумщини” (Шумськ), місцеві районні радіомовлення ми зверталися до родичів, а також тих людей, які знали письменника, спілкувалися з ним, зберегли світлини або мали твори, щоб ці матеріали були залучені до експозиції майбутнього музею. Під керівництвом учителя Петра Панасюка учні Тилявської СШ збирали етнографічні, фольклорні матеріали, а також тогочасні побутові речі, сільськогосподарські знаряддя, опитували старших мешканців села про зустрічі з письменником, його приїзди до Тилявки, коли він повернувся після першої еміграції, а це був 1941 рік, на рідну землю. Мені випало вишукувати архівні документи й матеріали про життя і творчість письменника, а також складати перший тематико-експозиційний план майбутнього музею Уласа Олексійовича. Справи посувалися повільно, відчувалося непоодиноке негативне ставлення до постаті письменника особливо серед колишньої партноменклатури, вихованої тоталітарним режимом. Ми мали гострі дискусії на тему бути чи не бути музеєві У. Самчука. Пригадую, як у “Діалозі” та “Новинах Шумщини” ми вели розмови про наші спільні здобутки пошукової та збиральницької роботи, про значні труднощі та перепони, які поставали перед ініціаторами створення музею письменника —першого музею У. Самчука в Україні. Та ми не здавались, переборювали труднощі і наполегливо йшли до поставленої мети.
Нас всіляко заохочувало нове керівництво і району, і області. Пригадую першу нараду керівників у Тилявській школі навесні 1992 року. Тодішній представник Президента України у Тернопільській області проф. Роман Гром’як запевнив нас, ініціаторів створення музею письменника в Тилявці, що коштів на цей музей область не пошкодує. Це окрилювало, додавало снаги, адже це були нелегкі часи становлення України як незалежної держави. Всіляку підтримку надавали керівники Шумського району.
Тішило й те, що ми, наша трійка були не самі. У пошуках, збиранні документів й матеріалів про У. Самчука наданні фінансової допомоги були наші земляки в діаспорі доктор Євгенія Пастернак, Іван Шлапак, Арсен Степанюк, Петро Осадчук, Маргарита та Лариса Бжеські, Борис і Тамара Неприцькі, Євген Міцевич, Сергій Цимбалюк, багато інших, які із Канади, США, Австралії надсилали твори письменника з дарчими написами, численні фото зустрічей з ним, спогади про Уласа Олексійовича. Особливо хочеться виокремити старання пані Пастернак у наданні допомоги і підтримки у наших прагненнях створити музей письменника у Тилявці.
Допомагали й рідні письменника, зокрема небіж Микола Самчук, родина Андрущуків із Дерманя, родина Мельників із Кременця, інші. Фінансові затрати на оформлення експозиції взяли на себе Тернопільська обласна держадміністрація (керівник Роман Гром’як), голова агрофірми “Дружба” М. Бойчук, Шумська райдержадміністрація (пан Дмитрук). До експозиції були залучені документи й матеріали Державного архіву Тернопільської області (директор Богдан Хаварівський), краєзнавчих музеїв Тернополя та Кременця.
Неоціненне значення у створенні музею У. Самчука мало наше листування із доктором Євгенією Пастернак (м. Торонто), яка опікувалася архівом і музеєм письменника. Після смерті Уласа Олексійовича в липні 1987 року з її ініціативи у приміському пансіонаті Міссіссага (околиця Торонто) було створено в окремо побудованому будинку архів і музей (у п’яти кімнатах) У. Самчука. Листи Петра Панасюка і мої не раз летіли до Канади, в яких ми повідомляли п. Пастернак про значні труднощі у побудові належної експозиції музею письменника брак його книг, документів, особистих речей, світлин, які б у всьому обсязі висвітлювали життя та творчість одного з найбільших прозаїків XX століття.
Матеріали експозиції були розподілені за такими розділами: Дерманський період (1905-1913 рр.), Тилявський (1913-1920), навчання у Кременецькій українській гімназії ім. Івана Стешенка (1921-1927), перша закордонна європейська еміграція (1927-1941), знову на рідній землі (1941-1944), перебування у таборах Ді-Пі (1945-1948), канадський період життя та творчості У. Самчука (1948-1987), вшанування імені У. Самчука (1987-2005).
Відкриття музейної експозиції відбулося у день престольного, що знаменно, празника Чесного Хреста 27 вересня 1993 року. Першими відвідувачами закладу стали представники Тернопільської, Шумської та Кременецької райдержадміністрацій. Кременецького педколеджу ім. Т. Шевченка, Кременецького краєзнавчого музею, родичі У. Самчука із Тилявки, Дерманя, Кременця. Відкриття музею супроводжував хор, який виконував українські народні, стрілецькі та повстанські пісні. Знаменно: дійство освятили настоятель храму Воздвиження Чесного Хреста у Тилявці отець Богдан, священики, які прибули на богослужіння з нагоди престольного празника.
Першими до новоствореного музейного закладу увійшли професори Степан Пінчук та Роман Гром’як (обидва дослідники творчості У. Самчука), поет Георгій Петрук-Попик, краєзнавець Ігор Герета, родичі письменника із Дерманя і Тилявки, високі гості з Києва, Львова, Рівного, Тернополя, Кременця.
Відкриття музею письменника у Тилявці — наочне переконання що Улас Самчук повертається із забуття і приходить до рідного народу, краю як класик української літератури, як видатний громадсько-політичний діяч, людина світом визнаний письменник. Він заслужив на те, бо все життя боровся за вільну і незалежну Україну яка довгі роки перебувала під владою сусідів-чужинців.
Значно оновилася музейна експозиція після відвідин Тилявки доктором Євгенією Пастернак, академіком НЛН України Миколою Жулинським, іншими високими посадовцями. Відвідавши музей письменника п. Пастернак погодилась матеріали архіву-музею У. Самчука із Торонто передати в Україну. Вирішили: меморіальні речі, бібліотеку письменника передати музеєві в Тилявці, автографи, щоденники, листи — відділу рукописів Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України. Завідувач музею Петро Панасюк привіз безцінні матеріали із Києва, а їх більше тисячі. Ці матеріали стали окрасою експозиції, викликають значне зацікавлення багатьох відвідувачів. Д-р Євгенія Пастернак допомогла ще й коштами, щоб ці речі були оформлені в експозицію. Літературно-меморіальний музей письменника у Тилявці — важливий осередок самчукознавства в Україні, що стало можливим лише в незалежній державі, про яку мріяв і за яку боровся У. Самчук усе життя.

Джерело: Гаврило Чернихівський Нарис-путівник «Тилявський літературно-меморіальний музей Уласа Самчука» — Кременець, 2011. с. 79.